На думку експертів проблеми свободи слова та цензури "є актуальними для ЗМІ всієї України, тому що "зон особливого сприяння" свободі слова в нашій державі немає".

17 з 29 опитаних представників ЗМІ повідомили, що, у своїй журналістській діяльності стикаються з проблемою цензури час від часу, ще 4 - наражаються на цензуру постійно. Найбільш поширеними формами цензури в сучасній українській журналістиці були вказані:

- перешкоджання доступу до не конфіденційної інформації;

- проведення "роз'яснювальних робіт;

- закриття ЗМІ;

- фільтрування інформації на виході з установи через прес-служби;

Головними причинами існування цензури в українських ЗМІ опитані вбачають:

- адміністративну та фінансову залежність ЗМІ;

- низький рівень правової культури представників влади та чиновників;

- комерціалізацію ЗМІ;

- відсутність ефективного механізму притягнення до відповідальності за порушення законодавства про інформаційну діяльність.

Деякі експерти також вказували на існування такої причини, як "внутрішній цензор самих журналістів".

Засобами протидії тиску на ЗМІ респонденти вважають, в першу чергу, створення дієвих професійних організацій журналістів та спеціальних органів з надання їм правової допомоги, а також корпоративну солідарність журналістів, проведення акцій протесту, бойкот та інформаційну блокаду найбільш злісних порушників свободи слова.

Одним із завдань під час проведення дослідження було встановлення оцінки рівня відкритості місцевих органів представницької, виконавчої та судової влади.

Пальму першості серед закритих для отримання інформації владних структур з величезним відривом від інших утримує СБУ. Порівняння цьогорічного дослідження з даними попередніх опитувань дозволяє зробити висновок, що рівень інформаційної відкритості органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, на думку експертів, став нижчим.

Переважна більшість тих, хто взяв участь в опитуванні, переконані, що найбільш закритими та непрозорими темами у діяльності влади є "процедури прийняття колегіальних чи одноособових рішень з приводу питань землекористування та будівництва", "корупція", "механізм та процедура кадрових призначень", "розподіл комунальної власності".

Серед проблем, які найчастіше виникають під час взаємодії журналістів з представниками місцевої влади та органів місцевого самоврядування (з вини представників влади) визнано:

- отримання неповної інформації на рівні загальних фраз;

- відмови (неготовність, затягування) у наданні інформації;

- "відфутболювання" журналістів від одних чиновників до інших;

- відсутність довготривалої стратегії влади.

Коментуючи оприлюднені результати досліджень, керівник інформагенції "Придніпров'я", політолог Владислав Романов констатував посилення тиску на журналістів й погіршення умов їхньої праці. За думкою аналітика, в той час як суспільство стає дедалі вільнішим, влада, за ступенем відкритості, залишається такою ж, як і була.

При цьому Романов акцентував на тому, що сучасний український бізнес не лише переймає найгірші владні традиції, але й примножує їх, тож часто-густо цензура преси з боку бізнесу виглядає куди сильнішою від запроваджуваної державними установами. Ще однією досить негативною прикметою часу, за його словами, стають багатомільйонні позови, які висувають до ЗМІ бізнес-структури.

- Для перерахування великих корпорацій, з якими можна мати нормальні стосунки, вистачить пальців однієї руки, - говорить В. Романов. - Інші просто ідуть в глухий захист. Від них не можна отримати ніяких новин, взагалі будь-якої інформації: ані про співробітників, ані про трудові конфлікти, ані виробничі проблеми. Кажуть, якщо ми (преса) будемо потрібні - нам повідомлять.

На переконання керівника інформагенції, тема взаємовідносин бізнесу і ЗМІ заслуговує на проведення національного круглого столу.

Журналіст газети "День", політоглядач Юрій Райхель висловився за законодавчу заборону звернень органів влади до суду на засоби масової інформації стосовно захисту честі і ділової репутації:

- Для початку це можна було б зробити і без законодавчого оформлення на всеукраїнському рівні, - зазначає Ю. Райхель, - приміром, облдержадміністрація могла б наказати своїм підрозділам припинити так вчиняти. Цей приклад, завдяки тій же пресі, здобув би широкого резонансу.

Аналітик також вважає, що слід покінчити з практикою попереднього погодження матеріалів чиновниками, що дали інтерв'ю, адже в таких випадках особа, яка користуючись законом про авторське право, перевіряє статтю до її появи в пресі, часто-густо бере на себе функцію цензора. Якщо ж траплятимуться якісь викривлення інформації, розмірковує журналіст, то кожен такий випадок слід розглядати окремо і, в разі потреби, давати поправки чи спростування.