"Росія - країна незагнузданих пристрастей і рабських характерів". З нотаток європейців про Московію і московитів

Москва як столиця Московії-Росії була заснована на глухій окраїні Київської Русі київським князем Юрієм Долгоруким, могила якого все ж знаходиться в Києві. Про це треба постійно нагадувати сучасним російським шовіністам на зразок Жириновського, котрі прилаштовують до України назву "окраїна".

Тривалий історичний період (IX-XVIII ст.) писемність і європейська культура ішли в Московію з України і через Україну. Перший російський академік М. Ломоносов здобував освіту в Києво-Могилянській академії, більшість російських філософів визнавали себе учнями чи послідовниками Г. Сковороди. Українські університети - Острозька та Києво-Могилянська академії - з'явились у XVI-XVII ст., а російська Академія наук та університет у Санкт-Петербурзі були засновані лише в 1725 році.

Петро I у 1698 р. так говорив у Синоді: "Священники у нас грамоте мало умеют… вже нам бы их в обучение послать в Киев, в школы". Відомо також, що з 21 ректора Московської слов'яно-греко-латинської академії 18 були киянами, а з 20 засновників Російської академії наук 12 були вченими з України, 1 росіянин (М. Ломоносов), а всі інші - іноземці, серед них і знаменитий Л. Ейлер. За таку допомогу Петро I "віддячив" Україні суто по-російськи - у 1720 році заборонив друкувати книги українською мовою. Цим варварським актом була розпочата ціла епоха російського етноциду української нації, включно із заборонами, голодоморами і депортаціями, яка скінчилась наприкінці XX століття у нас на очах.

Щодо культури і освіченості українців у XVI - XVIII ст. маємо численні свідчення очевидців. Так, датський посол при Петрі I в 1711 році записав: "У козацькій країні всі благоденствують і всі живуть у розкоші. У протилежність до росіян кожен козак ходить до церкви зі своїм молитовником (бо вміє читати! - прим. автора). Вони під усіма оглядами незрівнянно чистіші і охайніші за росіян. Хати гарні, вулиці чисті. У Росії нічого подібного я не бачив... Влада тут ввічлива, зустрічають хлібом- сіллю, не так, як у Росії".

Про це ж свідчить і поляк Павло Алепський, який 1654 року пише: "Від міста Рашкова і по всій землі козаків ми помітили прекрасну рису, що розпалила наш подив: всі вони, за винятком небагатьох, навіть більшість їх жінок і дочок, уміють читати і знають порядок церковних служб і церковні співи". Зазначимо, що в ті часи Європа була переважно неписьменною.

Інший іноземець, англієць Джозеф Маршалл зробив такі записи: "... Ми зустріли валки українців, що різняться під кожним оглядом від інших мешканців Росії. Це дуже шляхетна раса. Вони виглядають кріпкіше та краще від москалів і перевищують їх у всьому, де лиш одна кляса людей може перевищувати іншу. Вони є чистіші, люб'язніші, чесніші, благородніші, ввічливіші, відважніші, побожніші та менш забобонні... За столом українського селянина більша чистота, аніж за столом у московського князя" (1772 рік).

З іншого боку є також численні паралельні свідчення незаангажованих іноземців про народ і культуру Росії тих часів, як наприклад: "Московітяне, власне кажучи, справжні варвари, недовірливі, брехливі, жорстокі, розпусні, обжерливі, користолюбиві, жебраки і боягузи. Вони до того ступеня грубі і неосвічені, що без помочі німців, яких у Москві велика сила, не могли б нічого доброго зробити" (Ля Невіль, франц. посол. "Записки про Московію", 1689 р.).

У тому, що це невипадкове свідчення недоброзичливця, нас переконують інші свідчення, як от: "... Щодо правдомовності москалів, то вони не вірять ні одному слову, що їм говорять, ані ніхто з них не говорить нічого, чому можна було б вірити... Насильство і рабство доходить в Московщині до таких розмірів, що треба дивуватися, як народ допускає, щоб з ним робили таке" (Дж. Флетчер, "Voyages and Discoveris", 1588 р.).

Йому вторить вже через два з гаком століття французький письменник Адольф де Кюстін: "Росія - країна незагнузданих пристрастей і рабських характерів, бунтівників і автоматів і бездушних механізмів... Треба пожити у тій пустелі без спокою, в тій тюрмі без спочинку, яка зветься Росією, аби відчути всю свободу, яку мають народи в інших країнах Європи, хоч який би там був спосіб правління. Запізнавшись з Росією, кожен буде щасливий жити в якій завгодно іншій країні. Завжди корисно знати, що є держава, в якій щастя немислиме, бо самою своєю природою людина не може бути щасливою без свободи" (А. де Кюстін, "Росія 1839 р.").

І нарешті, оцінка служаки-найманця командора Вітуся Берінга: "Россия - страна крайностей и нравственной распущенности: народ без самодисциплины, все порицающий; народ, завистливый ко всему и всем, кто выходит из общей массы и поднимается выше среднего уровня; страна, где стоящие у власти живут в постоянном страхе и где ничего не может не случиться… страна неограниченных возможностей" (В. Беринг, "Очарование Россией", 1735 р.).

/Цей матеріал СПЕЦКОР запозичив у "Батьківщини" № 43 від 23.11.06 - "Реальна російськомовність і ксенофобне "русскоязичіє", автор Володимир Перехрест/