Вікторія вела Майдан до перемоги

Письменниця, поетеса, перекладач - Вікторія Наріжна. Рік народження 1982. У 2004 р. закінчила Дніпропетровський національний університет, здобувши спеціальність філолога-україніста. З вісімнадцятирічного віку проявляє активну громадянську позицію: палка прихильниця правої ідеї бере участь в національно-демократичному русі. Нині - членкиня ПРП. Під час Помаранчевої революції - ведуча заходів жовто-гарячих на центральній площі Дніпропетровська. Теплий зимовий одяг невзмозі приховати краси стрункого дівочого стану. Кожного революційного дня ця чарівна тендітна Пані на відкритій семи вітрам імпровізованій сцені від початку до кінця яскравого дійства: з обідньої пори до пізнього вечора.

СПЕЦКОР: З чого і як, власне, почалася для вас Помаранчева революція?

- Після другого туру, лише трохи поспавши вночі після роботи спостерігачем на дільниці, прийшла на збори міського штабу. Разом з однодумцями збиралися їхати до Києва на Майдан. Очікували транспорту. Раптом хтось із "розвідників" повідомляє, що місцевий відділ освіти "виганяє" викладачів вузів і студентів на мітинг біля Оперного театру з приводу святкування перемоги Януковича. Ми в штабі глибоко обурюємося, розуміємо, що не можна допустити того, аби цей захід відбувся без нашого виступу протесту - помаранчеві повинні продемонструвати свою позицію. Обдзвонюємо наших активістів. За декілька годин нам вдалося зв'язатися приблизно з вісьма десятками людей. Коли прийшли до місця подій, приємно здивувалися: кількість жовто-гарячих вимірювалася не десятками, а сотнями і люди продовжували надходити під помаранчеві прапори. Вони приходили і приїздили сюди, порушучи свої робочі графіки. Батьки брали з собою дітей. Я просто не впізнала свого міста: до цього воно уявлялось мені апатичним, аполітичним і т. д. і т. п. Для нас, партійців, стає зрозуміло: до Києва ми вже не їдемо, залишаємось. Тут ми потрібні більше. Відтак виникає імпровізована сцена. Як я опинилась на ній і стала ведучою? "По недосмотру" (сміється). Чесно кажучи, не вистачало кадрів. Я - не професійний ведучий, ніколи цим в житті до цього, як і після, не займалась. Просто однієї Орини Сокульської виявилося замало - у неї і без цього вистачало роботи.

- Які ваші враження від Дніпропетровського Майдану, що відчували, чи не було побоювань, скажімо, як за долю цього Майдану, так і за свою особисту?

-Ой, я не знаю (зітхає)... Тоді це був такий стан постійного стресу, що про себе ніхто, здається, взагалі не думав і я в тому числі. Згадую, як, приходячи запізно додому і вмикаючи телевізор, жаліла, що не маю можливості потрапити до Києва, аби відчути неповторну атмосферу його Майдану. Це мене допікає й досі. Хоча Дніпропетровський Майдан мене також безперечно порадував, особливо напочатку, коли емоційний підйом був надзвичайно сильний. Ті наші помаранчеві марші проспектами Карла Маркса, Гагаріна й досі вражають...

- Чи ви вірили, що Майдан виконає свою місію й жовто-гарячий рух захисту свободи і демократії таки переможе?

- Коли працюєш в такому режимі як тоді, то на такі речі як "віра", "надія", "сподівання" не вистачає ані сил, ані часу. Це було дійсно важко: 7-8 годин щодня на холоді...нерви, перевтома. На другий тиждень, коли я виходила на сцену і зверталася до зібрання: "Дніпропетровськ!", то після цього мені хотілося додати "Ви що, ще тут?" (сміється)... Особливо напружений момент був під час трансляції оголошення рішення Конституційного Суду. Моє хвилювання було дуже помітним і я не могла впоратися зі своїми почуттями. Здається, саме в ці хвилини віра, надія, сподівання проявилися в повній мірі. Коли зрозуміла, що ми перемогли, не було сили навіть радіти.

- Чи не намагалися ви особисто для себе пояснити, чому були люди, які голосували за Януковича, що спонукало їх свідомо робити саме такий вибір?

- Я не можу зрозуміти цього. З одного боку, це видається природним для людей з низькими рівнями освіти, культури, з певними стереотипами, для яких Янукович ставав таким собі "своим парнем" навідміну від далекого від них інтелігента Ющенка, що використовує незрозумілі для них слова, як от "преференція", які їх лякають. Та серед електорату Януковича були й такі, що не підпадали під цю категорію. Це мені зрозуміти важко.

- З вуст деяких діячів сьогоднішньої опозиції доводиться періодично чути, що тієї осіні-зими було два майдани, тобто разом з Помаранчевим був і біло-блакитний. Що ви можете сказати про біло-блакитний майдан? Чи був він взагалі, зокрема, в нашому місті?

- Можливо десь в Донецьку він і був, я там не була, не бачила, а в Дніпропетровську його реально не було. Електорат Януковича - це люди пасивні, не здатні до яскравих виступів. Для них взагалі не існує такої поняттєвої категорії - відстоювати свою позицію у такий спосіб.

- Щось на зразок майданчику біло-блакитні створили у Дніпропетровську після Помаранчевого Майдану...

- Мені здається, це не можна назвати майданом. На помаранчевому Майдані були представлені всі верстви населення, всі його вікові категорії, цей Майдан був дійсно різношерстним. На помаранчевому Майдані стояла Нація. Прихильники Януковича, які вийшли десь- щось відстоювати, що називається "после боя кулаками махать" - це або фінансово зацікавлена молодь, або похмурі люди похилого віку, що страждають на ностальгію за радянським союзом та ще дехто з маргіналів, які сліпо ненавидять українську ідею. На цих заходах не було широкого представництва. Тому це був не майдан, а просто захід на підтримку.

- З тих пір минув рік. Чи не з'явилися певні розчарування? Якої ви думки, скажімо, з приводу деяких найбільш знакових подій, наприклад, відставки з Прем'єрської посади Юлії Тимошенко, підписання меморандуму між Ющенком і Януковичем?

- Якихось особливих розчарувань у мене немає. Хоча б тому, що те, що нація здобула на Майдані, вона не втратила: перед усе маю на увазі успішний досвід відстоювання справедливості, правдивих результатів волевиявлення. Нація відчула свою силу. Те, що революційне піднесення змінилося певним емоційним спадом - річ абсолютно природня. Те, що обрані нами лідери кожен по-своєму неідеалні - теж було зрозуміло, адже ідеальних людей не існує взагалі. Але звичайно ж хотілося більшої консолідації команди переможців... Юлію Володимирівну образили безперечно незаслужено. Я не можу сказати, що її Уряд діяв цілковито без помилок, але, як би там не було, адекватно оцінити його роботу можна було б приблизно через рік після початку діяльності. Тоді можна було б більш-менш об'єктивно визначити наскільки ефективно він діяв. На ділі вийшло так, що "битий небитого везе". Не можу й досі збагнути, чим завинила Юлія Тимошенко і її Уряд в корупційному скандалі з Порошенком? На мій погляд, міркування, якими послуговувався Президент, приймаючи рішення відправити Юлію Володимирівну у відставку, є нелогічними. Як на мене, то вона найбільше від усіх інших учасників помаранчевої команди зберегла своє високе реноме. Щодо меморандуму, то це хибний крок зі всіх точок зору. Він є невиправданим навіть з суто прагматичних міркувань. Не думаю, що "ядерний" електорат Януковича став через цей меморандум більше поважати Президента Ющенка. Навпаки, вони тепер кажуть: "Наш Витек - ого-го! Наш Витек - сила!". Цей меморандум є однозначним мінусом Віктору Андрійовичу.

- Чи збираєтесь ви відзначати річницю Помаранчевої революції? Якщо в Дніпропетровську буде Майдан, чи завітаєте на нього?

- Швидше "ні", ніж "так". Тому що я хочу зберегти в своїй пам'яті той Майдан, який був минулого року. Більш ніж впевнена, що цьогорік він таким не відтвориться. Не хочеться, аби мої спогади були якось зіпсовані.