Державна служба зайнятості: міфи і реальність

Судячи з реклами, яку пропонує Державна служба зайнятості, безробітного в разі звернення до неї очікують грандіозні перспективи. Герої роликів позбуваються депресії, незабаром отримують робочі місця, які в казково короткий термін дозволяють їм мати величезні прибутки, аж до спроможності придбання "мерседесів", влаштовують особисте життя та навіть відправляються колективом підприємства, сформованим з колишніх безробітних, на лайнері в круїз - чи не навколосвітній?!

А тепер з небес - та в районні Центри зайнятості. Сумні реалії засвідчують, що таку рекламу можна вважати, як мінімум, недобросовісною (а на це є стаття в Кодексі), та взагалі вона виглядає цинічним знущанням над безробітними громадянами.

В практиці "працевлаштування" системою стали такі типові явища.

Якщо Центр має право відстрочити першу виплату допомоги по безробіттю до трьох, а це один, два, три місяці, то відразу обирається максимальний термін - три місяці. Та реально перша виплата потрапляє в руки безробітного на п'ятий-шостий місяць.

Направлення видаються, як правило, на вже зайняті робочі місця, а найбільш "дотепний" винахід "помічників" в працевлаштуванні - вимога до безробітного кожного місяця приносити перелік телефонів, адрес підприємств, складений ним самостійно (!), куди він звертався, шукаючи роботу, з результатами перемовин щодо працевлаштування. За кого мають в такому випадку нещасного безробітного? Адже перед тим, як звернутися до ЦЗ людина не один раз пройшлася по зачарованому для неї колу відмов, часто-густо принизливих, враховуючи вкрай низький інтелектуально-культурний рівень більшості з сучасних "господарів життя" - працедавців. А де ж тут роль самого Центру? Чи вона лише "направляющая и руководящая", як свого часу КПСС?

Така політика здійснюється Центрами, виходячи з того, що чи не в кожному безробітному там вбачають ледаря, який не хоче працювати взагалі, або хитруна, що має прихований прибуток, а, бачите, ще й лізе на шию державі.

Щодо першої підозри, то застосування її до психічно здорової, адекватної людини є абсурдом і наводить на певні припущення щодо стану здоров'я тих, хто таке підозрює.

У другому випадку людина звинувачується в тому, що не є її провиною, адже вона поставлена в такі умови самою державою, яка дозволяє процвітати тіньовій економіці, і розв'язання цієї проблеми не в компетенції окремого робітника. Зрозуміло, що вона потребує вирішення на державному рівні. А якщо людина і вимушена працювати в "тіні", то хіба цим вона не карає себе, позбавляючись можливості захисту власних прав робітника за трудовим кодексом, перспективи отримати хоч яку-небудь пенсію. Та й взагалі, працюючи так, чи можна мати впевненість у завтрашньому дні? Але навіть і в таких обставинах людина для ЦЗ скоріше не як жертва, а як винуватець. Отже виходить, що допомога лишень декларується, а основна функція, що здійснюється реально - пильний й суворий контроль.

А коли безробітний самостійно знаходить роботу, то Центр зайнятості не втрачає нагоди приписати цю заслугу собі. Відбувається це так. Людина з'являється в Центр для зняття з обліку, бо потрібна трудова книжка на нове місце роботи, яке, підкреслюємо, безробітний знайшов самостійно. Його суворо запитують, куди влаштовується. Хто з яких міркувань (приміром, щоб не наврочили) відмовляється назвати знайдене місце, та й немає такої правової норми, щоб зобов'язувала робити це. Та в Центрі таки наполягають, залякуючи, що в трудовій книжці може з'явитися запис, що виплата допомоги по безробіттю припинена... через неявку, прогул. Отримавши в такий спосіб назву підприємства, Центр зайнятості виписує "заднім числом" направлення на роботу до цього підприємства, ставлячи собі галочку, що працевлаштував ще одного безробітного.

Оце вам і психологічна, і матеріальна, і яка хочете ще допомога Державної служби зайнятості.

Виникає запитання, для чого взагалі існує ця надзвичайно розгалужена й "роздута" служба. Чи єдине її призначення - забезпечити необтяжливою роботою в її структурах чиїхось дружин, коханок, доньок, подружок, добрих знайомих? В кожного з високопосадовців та просто "сильних світу цього" - їх предостатньо...

- Уявляєш, мені запропонували роботу з окладом 216 грн., а у мене ж дві освіти, спеціальності, - бідкається жінка під дверима інспектора служби зайнятості Бабушкінського району. - Як на це жити? А в порівнянні з середньою, яка іде в розрахунок пенсії - що це є? Це ж насмішка!

- Та мені теж таке пропонували, - відповідає співбесідниця, - ще й запитують: "А що, ви хочете 400?". Але ж 400 - це майже прожитковий мінімум! Їхні реклами в десятки тисяч разів більші! І що ж вони рекламують, знущаючись з нас! За ці гроші можна було б сотні робочих місць облаштувати, а не випускати ці ролики, аби зайвий раз нас не дратувати!