[02.12.2010 17:46:39 genadiikompromat@mail.ru] Сміттярі на лімузинах Генадий Компромат Що спільного у Дніпропетровська і Неаполя? Здавалося б, що крім мережі генделиків швидкого харчування з умовно-італійською назвою, з цією географічною місциною нас не поєднує нічого, навіть жодне з 13 “міст-побратимів” Дніпра не має італійської “прописки”. Втім, це лише на перший погляд. Насправді зв’язок між цими двома містами кожен дніпропетровець може на власні очі спостерігати просто щодня. Що спадає на думку пересічному мешканцю, коли він чує слово “Італія”? Перше, природно, це – знаменита італійська піца. А слідом – не менш знаменита італійська мафія. Перед очима одразу спливають постаті Віто Корлеоне або Аль Капоне. Напруживши пам’ять, дніпропетровець згадає, що наприкінці 2008 італійський Неаполь на весь світ прогримів своєю “сміттєвою кризою”, до якої була причетна та ж таки мафія, яка контролює збирання та зберігання відходів, перешкоджаючи будівництву заводів з переробки сміття. Ми поки що у смітті не потонули (дякувати богу!), проте наявністю мафіозних угрупувань, які контролюють, зокрема, і “сміттєву” галузь, Дніпропетровськ не обділений. Щоправда, виглядають дніпропетровські мафіозі зовсім не так привабливо і романтично, як кіношні герої: ну не Марлони вони у нас, і не Пачини. Проте, за жорстокістю та цинічністю методів “наші” “їхнім” не поступаються. Сидячи у просторих владних кабінетах, дніпропетровські дони в іграшки не граються: одними з найприбутковіших їх “бізнесів” є видобування піску, гранітів та утилізація будівельного сміття. Наше сміття – їхні гроші Дніпропетровські звалища – абсолютно структурований і надзвичайно прибутковий нелегальний бізнес. В цьому переконані всі. Достатньо кинути оком на упорядкованість та організацію сміттярок: це і шлагбауми, і солдати, які збирають гроші з кожної машини, яка заїздить на територію сміттєзвалища, і відповідна робота з залучення нових “клієнтів”, і напрацьована система знижок та гарантій. Попри те, що тема незаконних звалищ сотні разів порушувалась на апаратних нарадах різних рівнів, роздавались відповідні доручення ліквідувати нелегальні об’єкти, вони досі функціонують і навіть адмініструються. Всі зусилля екологічної інспекції, природоохоронної прокуратури та інших компетентних органів є безрезультатними. Екологи та природоохорнці пишуть скарги в прокуратуру та в міліцію, останні навіть влаштовують показові затримання – облави. Втім, крім декількох дрібних порушників, зазвичай в тенета правоохоронців не потрапляє ніхто. Основний потік машин вирушає до балок-звалищ з настанням темряви. Тоді й втомлені від проведеної вдень роботи з відшукування та знешкодження злодіїв міліціянти сплять, та й ризик потрапити на очі місцевому люду – менший. Звичайно, що за бажання правоохоронні органи без надзвичайних зусиль могли би вирахувати та затримати організаторів нелегального сміттєбізнесу. Але дивним чином міліція зосереджена лише на поверхневому розслідуванні. Чому так? Куди вивозяться будівельні відходи і кому належать найбільші у Дніпропетровську звалища? Розплутати клубочок взялися активісти молодіжного руху - «Дніпропетровщина без Ментокрила(Ступака І.І.)». “Драстуйте, я ваша криша!” Почалося все у 2006 році, пригадують Дніпропетровські підприємці та колишні порядні міліціанти, з якими вдалося поспілкуватися нашим активістам. За відсутності у місті легалізованого звалища будівельних відходів, вони були змушені шукати можливість вивозити будівельний брухт, якого у вщент заставленому кранами Дніпропетровську ставало дедалі більше. Так виникли звалища в Аптекарській балці, на вул. Казакова – за домовленістю з розташованим там гаражним кооперативом, підрядники вивантажували в балці грунт, тим самим виконуючи певні протизсувні роботи під будівництво гаражів. Аж раптом на території балки з’явився невідомий досі вдягнений у “зонівську” куфайку чолов’яга, який заявив, що тепер кожна машина, яка заїздить на територію, мусить сплачувати йому певну суму: ЗІЛ – 50 гривень, КАМАЗ – 100 гривень. Цим нахабою виявився такий собі Олександр Семеняка (він же Вакуленко, Вакула, Свал, Вухо, Царь....), який, за даними кримінальної хроніки, у різних статусах проходив за цілою низкою кримінальних справ і має три терміни “відсидки”. До того ж Олександр - це людина Михайла Кашляка, який у Дніпропетровську представляє інтереси Сухаря. Підприємцям не залишалось нічого іншого, як платити, адже з’ясувалося, що “директор” у балки з’явився непростий: в друзях у нього водились впливові міліціянти – керівництво Жовтневого райвідділу. Переконатися у цьому вони змогли вже незабаром: всі влаштовуванні комунальними службами та іншими органами аж до обласного УБЕЗу, УБОЗу та СБУ облави на нелегальних сміттярів закінчувались тим, що хлопці з Жовтневого райвідділу, які приїздили на виклик, заарештовували машину з ґрунтом і нібито забирали її до райвідділу. Втім, за найближчим рогом “порушника” відпускали. На той час першим замом начальника Жовтневого райвідділу Олександр Черняк (який згодом фігурував у справі по затриманню Донецьким УБОЗом чотирьох співробітників міліції). Саме він забезпечував “правову” підтримку Семеняці в його “бізнесі”. З появою “директора” на звалищі почала діяти чітка схема збору данини: для кожного підприємства, яке вивозило сміття, були навіть розроблені спеціальні талончики, за якими вони мали право вивозити в балку будівельне сміття. Основними клієнтами Семеняки були великі контори, зокрема фірми: ТОВ «УМБ-7» відомого в Дніпропетровську бізнесмена Більцана Костянтина - наближеного до самого Ступака І.І., та “СіМ” (або “БіМ” – будівництво і механізація) – один з підрядників фірми “Рубікон-Трейдинг”, яка здійснювала демонтаж “Дитячого світу”, “Башт”, “Слов\'янки”. Увесь грунт та будівельне сміття з цих об’єктів утилізовувалось на нелегальних звалищах Дніпропетровська за безпосереднього кришування Семеняки. Падйом ні па-дєцкі Бізнес виявився прибутковим: якщо спочатку Саша Семеняка власноруч збирав гроші за в\'їзд на сміттярку, то незабаром на території виникла спеціальна сторожова будочка, а збір грошей був покладений на найманців – осіб без постійного місця проживання. Вони ж, побічно, визбирували в привезеному смітті для шефа металобрухт, папір – все, що можна було здати і отримати додатковий прибуток. Вже за кілька місяців Олександр Вакуленко перевзув кирзачі на нормальне взуття, а куфайку змінив на цивільний одяг. Прикупив він і засіб пересування: спочатку це був не новий Опель-Вектра, але дуже швидко він змінив її на Ауді А4, а потім – на новеньку темного кольору Хонду CRV(АЕ 0900 СК). Сміттєбізнес дозволив заповзятливому колишньому зеку поліпшити і житлові умови: з орендованої “двушки” він з родиною перебрався в шикарну чотирикімнатну квартиру в новобудові на Коробова. Тож “бізнес” розширювався: слідом за звалищем на вул. Казакова виникли звалища на вулиці Мільмана, в Аеропорту (в старих Кайдаках), на Водійській, на Телевізійній – щонайменше шість великих звалищ, не рахуючи більш дрібних об’єктів. Розробка нових місць для сміттєвої корпорації відбувалася дуже просто: містом нишпорили помічники Семеняки, які відслідковували, куди ж у Дніпропетровську вивозять сміття, щоб потім виставити на місці стихійного звалища свого “адміністратора”. Працювали по секторах: один відповідав за Жовтневий і Бабушкінський райони, інший – за Красногвардійський, Лівий берег тощо. Криша в золотих погонах З тими підприємцями, які не погоджувалися платити данину, працювали правоохоронці. В Жовтневому районі виховною роботою керував відомий вже нам Черняк, в інших районах також були “свої” міліціонери, які забезпечували здирникам прикриття. В тісній співпраці з Семенякою помічені були також окремі працівники відділу екологічної міліції міського управління МВС, зокрема Анатолій Лук’янчук та Володимир Дмитренко. Для громадськості вони створювали видимість активної роботи по боротьбі з незаконним вивезенням сміття, але фактично – покривали бригаду Семеняки за грошову винагороду. Пан Лук’янчук неодноразово розводив руками на зустрічах з журналістами, мовляв, зупинити незаконні дії з засмічування балок – неможливо, всі дії екологічної міліції виявляються неефективними. Можна лише уявити, як потішалися учасники злочинного угрупування, коли бачили в телевізорі свого спільника, який чесними очима дивився в телекамери і скаржився на невловимих злочинців. Якщо вірити легкому на язик «Вакулі», який любить похизуватися своїми високими покровителями та їхньою всемогутністю, то існує чітка система «грошозаготівлі». Виглядала вона приблизно так: найманці на звалищах збирали данину з водіїв машин, щовечора передаючи їх Семеняці, наступною сходинкою, з його слів, був Андрій Щербак (працівник відділу “К” Служби безпеки України який придбав LEXUS RX 300 АЕ 0064 СМ), за яким слідував його колишній начальник Олександр Македонський. Своїм найвищим патроном Олександр Семеняка називає нікого іншого, як Ментокрила (Івана Івановича Ступака) — нинішнього заступника голови облдержадміністрації з координації правоохоронних органів, голову Дніпропетровської міської організації Партії регіонів, а за сумісництвом і громадської організації “Закон і честь”. Ступак, чий вплив на Дніпропетровщині значно посилився після перемоги Віктора Януковича і призначенням на пост голови облдержадміністрації Олександра Вілкула, і до того не пас задніх, попрацювавши першим заступником начальника облуправління СБУ, начальником обласної міліції та заступником по облраді у її голови Вілкула-Старшого. Нічого дивного, що при молодому губернаторі, який не має великого адміністративного досвіду, Іван Іванович відчув себе “не першою, але й не другою людиною” в області, і з усією енергією заходився розробляти нові й старі “хлібні теми”. Іван Іванович нам ще відомий з теми про дніпропетровських маніяків де впав обличчям в лайно. Взагалі, ніхто з учасників цього злочинного ланцюжка не приховує причетність до сміттєсправи свого найвищого покровителя, навіть навпаки — відвертий демонстраж влади і безкарності є поки що непереможною зброєю. Адже загальновідомо, що Анатолій Лук’янчук, Андрій Щербак та Олександр Македонський є наближеними до Ступака людьми, та й сам Семеняка відверто хвалькує своїм “доном”. Задля більшого ефекту під час “залучення” нових “клієнтів”, він посилається на високопоставлених правоохоронців на рівні області: заявляє про наявність особистих стосунків із високопоставленими членами ступаківського угруповання — Віктором Троценком (один з керівників ГО” Закон і честь”, заступник начальника штабу УМВС України в Дніпропетровській області в 2007-2008 роках), Віктором Бабенком (начальник ГУ МВС України в Дніпропетровській області, керівник ГО ”Закон і честь”, він же – кум Івана Ступака), Валерієм Мазаном (перший заступник начальника ГУ кримінальної міліції в області) та представляється довіреною особою самого Івана Ступака – доречі відомого нам як психічно хвора людина. СТУПАК І.І. неофіційно знаходиться на обліку у декількох відомих невропатологів та психіатрів Дніпропетровщини. У разі, якщо підприємці не бажають коритися і платити за виставленими бандою рахунками – саме проблемами з правоохоронними органами та порушенням проти них кримінальних справ погрожує непокірним Сашко Вакула. Сашко порожняк не жене Про те, що ці погрози не є порожніми вигуками, свідчить той факт, що абсолютна більшість тих, до кого Семеняка звернувся по добровільну сплату “податку” за виставленими ним тарифами, змушені погоджуватися на ці умови і щомісяця передавати до кишені “капітана” енну суму грошей. З тими ж, хто відмовляється підкоритися здирникові, справді починають “працювати” правоохоронні органи. За даними нашої редакції, одним з таких строптивих підприємств, яке поставило під сумнів реалістичність висловлених вічно п’яним “довіреним обличчям” керівника міської ПР погроз, став Любимівський гранітний кар’єр. Втім, після тижня “роз’яснювальної роботи”, яку на підприємстві провело Управління по боротьбі з організованою злочинністю, керівництво різко змінило думку. Як говорять керівники великих підприємств та олігархи Дніпропетровщини - Ступак І.І. дав дуже багато повноважень і керівнику Дніпропетровського обласного УБЕЗу відомому хабарнику та шуту – Іванову Юрію Володимировичу. Хто задіяв у цій справі, яка є повністю в компетенції УБЕЗу, працівників УБОЗу та здійснив «маски - шоу» з десантуванням бійців підрозділу, атракціоном “фізіями на капот”, блокуванням роботи кар’єру та іншими невід’ємними атрибутами – невідомо, втім докази виявилися більш, ніж переконливими – гроші потекли до кишені Семеняки, а на підприємстві з’явилися “охоронні символи” – календарики із зображеннями лідера ГО “Закон і честь”. Ці безневинні сувеніри слугують певним знаком для правоохоронних органів, так би мовити – чеком про сплату. Іншим прикладом є сумний досвід Дніпропетровського політика та успішного бізнесмена – Загіда Краснова, який відмовився платити Ступаку І.І. данину. Зараз як всім відомо бізнес порядного бізнесмена та політика Загіда Краснова перебуває в складному становищі. Всі пророчі слова пана Семеняки справдились. Це звучить дико, однак колишній зек, людина з відверто кримінальним минулим і не менш кримінальним сьогоденням таки має певний містичний зв’язок із правоохоронними органами Дніпропетровщини. Звалище – то не тільки цінний \"бабуляс\", а й 3-4% рейтингу партії Взагалі, громадська діяльність є не гіршою ширмою для свавілля, аніж міліцейська ксива. На додачу до всього, вона дозволяє донам виглядати для суспільства отцями-благодійниками і відводить від них зайві підозри. Як розповів нам один з “ветеранів” сміттєвого промислу, кожне нелегальне звалище має свій “термін життя”. Зазвичай, він становить від одного до двох років (залежно від активності “адміністраторів”) – далі сміття банально нема куди складувати. Тож “тримачі” залишають звалище і переходять на інший, заздалегідь підібраний об’єкт. В нашому випадку організатори цього бізнесу змогли витиснути зі сміттярки максимум прибутку: закінчення функціонування звалища припиняє приносити гроші, натомість починає давати піар-дивіденти. Прикладом є Севастопольський парк, вулиця Мільмана та деякі інші об’єкти, де на місці звалищ ГО “Закон і честь” за ті ж самі “податки” з підприємців облаштувало парки, алеї та дитячі майданчики, якими Іван Ступак з однопартійцями хизуються на телебаченні та у ЗМІ. Наразі, як стало відомо нашим активістам, різні підприємства сплачують капо від 100 тисяч гривень до кількох мільйонів. Куди йдуть зібрані Вакулою для боса гроші? Можливо, саме у такий спосіб наповнюється партійна каса провладної Партії регіонів? А можливо, ці гроші йдуть на фінансування виборчої кампанії самого Івана Ступака, який, попри домовленість діючого мера Івана Куліченка з керівництвом ПР, все ж розглядається як один з реальних претендентів на посаду міського голови Дніпропетровська від силового крила регіоналів? Така ситуація виявляє досить непривабливе обличчя біло-блакитної влади та, зокрема, команди губернатора Дніпропетровщини Олександра Вілкула, за спиною якого його заступник Іван Ступак у досить сумнівний спосіб “координує діяльність правоохоронних органів” та забезпечує “чисто донецький” імідж місцевих регіоналів. Наразі серед підприємців області вже пішов поголос про те, що анонсована владою “команда проффесіоналів” не лише закрутила фіскальні гайки, збільшивши у кілька разів податкове навантаження, але також впроваджує тіньове, “кримінальне оподаткування” бізнесу. Під прикриттям “сильної влади”, яка вибудувала жорстку вертикаль, сконцентрувавши в одних руках виконавчу, представницьку владу та силові структури, активізувалися різного роду співучасники - кримінальні ділки, які облаштовують свої оборудки та наповнюють власні кишені, бравуючи календариками(ГО “Закон і честь”, яку очолює особисто ментокрил) зі світлими ликами своїх донів. З часів бравого комісара Каттані мафія змінилася і в самому Неаполі, й у нашій країні. Нині нас грабують не гобліни з ножами та стволами в руках, а цілком пристойні на вигляд особи з бездоганними біографіями та анкетами, з дипломами престижних заморських університетів та коледжів у кишенях костюмів від Версаччі, Армані або якогось іншого короля високої моди. І сидять ці гламурні грабіжники не у брудних бандитських \"малинах\", а у авторитетних державних структурах, у затишних кабінетах з вельми солідними вивісками на дверях. І носять пишні титули державних мужів, а не наколки \"злодіїв у законі\". Награбовані у народу скарби ці \"кабінетні пірати\" уже не закопують під дубами у темному лісі , а виставляють на показ, хизуючись награбованим та власним нахабством. Вони не бояться ні Закону, ні Влади, бо самі є Владою і у них під контролем Закон. У деяких – на додачу ще й Честь, зареєстрована Мін’юстом. Тільки от з Країною у них не склалося. Чи може з мізками. Якщо італійські боси і їх підлеглі капо переживають за те, щоб бізнес ішов вдало, щоб країна багатшала ї їх статки весь час зростали за рахунок збільшення ринку, нашим доморощеним Джовані – аби урвати тут і зараз. А далі – хоч сміття не викидайся. Словничок Бос, дон або хрещений батько (англ. boss)— голова родини. Отримує відомості про будь-яку «справу», вчинену кожним членом родини. Бос обирається голосуванням капо. Консіл’єрі (англ. consigliere)— радник родини, людина, якій бос може довіряти й до порад якого прислухається. Він служить посередником при вирішенні спірних питань, виступає посередником між босом і підкупленими політичними, профспілковими або судовими діячами або виконує роль представника родини на зустрічах з іншими родинами. Капореджиме (англ. caporegime), капо, або капітан — голова «команди», або «бойової групи» (що складається із «солдатів»), який відповідає за один або кілька видів кримінальної діяльності в певному районі міста й щомісяця віддає босові частину доходів, одержуваних із цієї діяльності («засилає частку»). У родині звичайно 6—9 таких команд, і в кожній з них — до 10 солдатів. Капо підпорядковується самому босові. Солдат (англ. soldier)— самий молодший член родини, якого «увели» у родину, по-перше, оскільки він довів для неї свою корисність, а по-друге, за рекомендацією одного або декількох капо. Після обрання солдат зазвичай попадає в ту команду, капо якої його рекомендував. Співучасник (англ. associate)— ще не член родини, але вже людина, наділена певним статусом. Він звичайно виконує функції посередника при угодах із продажу наркотиків, виступає в ролі підкупленого представника профспілки або бізнесмена й ін. Коли з\'являється «вакансія», один або кілька капо можуть рекомендувати корисного співучасника в солдати.

:: СПЕЦКОР :: СВОБОДА - ЗДОБУТОК ХОРОБРИХ! :: Дніпропетровське інформаційно-аналітичне Інтернет-видання "СПЕЦКОР" потребує інвестицій для подальшого розвитку: покращення матеріально-технічної бази й створення штату співробітників. Цей сайт є результатом індивідуальних творчих, матеріальних, технічних й організаційних зусиль автора. Створення відповідних умов для діяльності команди однодумців дозволить "СПЕЦКОРУ" вийти на якісно новий рівень, що значно сприятиме реалізації патріотичної місії Інтернет-видання. Бізнесмени з Україною в серці, відгукніться! "СПЕЦКОР" розраховує на вашу допомогу. Тел: 8 066 449-70-21 е-маil: spetskor@ukr.net :: СВОБОДУ НЕ СПИНИТИ! :: СПЕЦКОР :: Архіви статей: 2011  2010  2009  2008  2007  2006  2002-2005 © Олексій Мазур 2002-2010 © Веб-дизайн, Андрій Мазур 2002-2010 Всі права захищені. Використання матеріалів СПЕЦКОР дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на СПЕЦКОР. Украинская Баннерная Сеть