Ще раз про «Дикий» тріумф Руслани на Євробаченні»,
або «I am crazy?! - Just maybe!!!»

Замітка, розміщена на сайті, не залишилась не поміченою. Читачі надіслали свої гнівні відгуки, в яких автор знайшов багато слушного - це щиро і без іронії. Руслані дуже пощастило з такими палкими прихильниками, що рішуче стали на захист її, а значить, і здобутого нею національного престижу від «злого ребенка» і «кляузника в партком».

Шкода, що гасло «Руки геть від Руслани» підтримало все ж таки, не так багато, як вона насправді заслуговує. Адже намагання зазіхнути на живий національний символ, сказати б, саме втілення ідеї нації гідні більш бурхливої реакції.

В таких гучних визначеннях своєї особи народна артистка не вбачає жодного перебільшення. Слухаючи з сяючим обличчям нескінченні здравиці на честь себе, що підносять її до космічних висот, Руслана не лише не робить спроби тактично вказати на певний «перебір», але й не соромиться додати ще й свого. Це, що називається, «і скромно, і зі смаком» і дуже до лиця нашій підкорювачці Європи.

Не можна не співчувати тим, хто лише з перемогою «Диких танців» на Євробаченні «відчув себе нацією і почав поважати в собі українця». Зокрема, керманич НТКУ пан Савенко на одній з пресових конференцій проголосив, що з перемогою Руслани вперше (!) відчув гордість за те, що він українець. Отакий собі «новачок», що, незважаючи на солідний вік, несподівано для себе лишень позавчора прокинувся українцем. Тріумфаторка була поруч і не заперечила свій статус магічної хрестительки.

Впевнений, що я не єдиний з тих, хто має гордість за Україну незалежно від успіхів чи невдач вокально-інструментально-танцювальних колективів на будь-яких дискотеках, конкурсах чи фестивалях.

На щастя, знаю багатьох людей на заході і на сході, які все своє свідоме життя мали Україну в серці, завжди відчували себе українцями і за ознаку національної ідентифікації мали значно вищі символи, що не вичерпуються лишень пісенним жанром. Щодо пісень, що так милі співучій українській душі, вони мають інші орієнтири. З Україною ототожнюють по-справжньому народних Ніну Матвієнко, Оксану Білозір, Василя Зінкевича, незабутніх Володимира Івасюка, Ігоря Білозіра, Назарія Яремчука... Їхніх шанувальників (безумовно, за всіх розписуватися не можу і не маю права), дикий успіх винятково етнічного «I am crazy!!!» несподівано й неприємно ошелешив і приголомшив.

Контраргументом виступає теза, що Євробачення - звичайний собі попсовий конкурс і критерії оцінки успіху - відповідні. Руслана перемогла, тож чому б не радіти? Звичайно, перемога в конкурсі - не привід для суму, та згадаймо «що занадто, ...». Хоча, з іншого боку, згоден, не мені визначати єдино прийнятну міру того, що «не надто і занадто».

«Спробуй ти так зробити, як Руслана!» - закидає, серед іншого, один з критиків. Ніколи не зможу. Відповідаючи на це, дозволю акцентувати на тому, що в моїй замітці професійні достоїнства Руслани не піддавалися жодним сумнівам. Проте можна бути тричі професіоналом, а не перемогти. І навпаки, всілякі там парткоми, про які також згадує адресант, можуть забезпечити перемогу в професійному конкурсі такому невігласу, що дискредитує і конкурс, і партком (це - просто про життя, не про Руслану).

Важко назвати сферу, недоступну для афери. Автор, як не хотів, але, на жаль, не зміг позбутися крамольних підозр щодо можливого задіяння інших, окрім професійних, факторів задля досягнення бажаної мети. Хіба можна знайти щось неможливе для вітчизняних хазяїв життя?

Сам же автор визнає свою замітку більш ніж полемічною. Сподіваюся, написане розчиниться без сліду в тій лавині безмежного (не кажу безпричинного) щастя, яким зараз насолоджується наша героїня.