Байдужість адміністрації підприємства до людської долі
призвела до самогубства робітниці

Подружнє життя у Алли не склалося. Сина вона виховувала сама, допомагала мати, що жила разом з ними. Коли прийшов час, жінки відрядили Олексія в армію. Живим звідти він не повернувся...

Тривогу в серці матері зародили вже перші листи сина. В них натякалося на прояви «нестатутних відносин». В телеграмі командування військової частини йшлося про те, що загибель солдата сталася внаслідок трагічного збігу обставин. Одначе в матері не було жодних сумнівів щодо справжніх причин трагедії.

Її горе було бездонним. Мати й дочка як могли підтримували одна одну. Та все ж таки загибель онука значно вкоротило життя бабусі. Через деякий час Аллі довелось впорядковувати на кладовищі вже дві могили.

Серце сходило кров'ю. Алла ледь знаходила життєдайні сили, що тримали її на цьому світі. Здавалося, стільки біди самотній жінці не витримати. Але вона змушувала себе жити й працювати. Та виявилося, що це не всі випробування на її гірку жіночу долю. Пройшов місяць від похорону матері - і Аллу скоротили з «Дніпрошини». І адміністрація, і профком підприємства залишилися абсолютно байдужими до надзвичайно важких іспитів, що звалилися на робітницю.

Це вже був край. Жінка зрозуміла, що в цілому світі вона нікому не потрібна. Тож рішення прийшло саме собою.

Алла самотужки зробила ремонт у квартирі, випрала й випрасувала всі речі, навела зразковий, кажуть сусіди, аж до блиску, порядок. А тоді вже звела рахунки з життям - повісилася на одвірку. Її знайшли на порозі, сидячою з зашморгом, на шиї. В нарядному вбранні... Аби нікому не було зайвого клопоту наряджати її у труну.

Жінку та її жахливу історію, що сталася з десяток років тому, й досі пам'ятають на вулиці Казакевича, 2, де вона жила. Так вулиця названа на честь колишнього директора «Дніпрошини».