Подружжя Федорових як дзеркало шиловщини
Викривальний сеанс Костянтина Когтянца

Володимира Федорова прийняла на роботу в Дніпропетровську обласну телерадіокомпанію сумнозвісна В.Шилова, причому зразу - на посаду директора творчих об'єднань. Це було кричуще порушення законів (ст. 12 Закону "Про державну службу", ст.25-1 КЗОТу, листа Мінпраці та соціальної політики від 29 11 2004р) - оскільки його безпосередньою підлеглою стала власна дружина.

Чи знали незаконність такого призначення Шилова та наш персонаж?

Пропустивши відому аксіому "незнання закону всесвітнього тяжіння не звільняє від необхідності носити гіпс", завважимо: 18.07. 2008 КРУ офіційним листом повідомило, що його співробітники при перевірці виявили це порушення. Проте Федоров залишався на цій посаді ще майже рік - до 01 06 2009. Більше того, після звільнення Шилової його демонстративно призначили тимчасово виконуючим обов'язки генерального директора, знову ж - начальником своєї дружини.

Це був фірмовий почерк тодішнього керівництва каналу - вони бравірували порушеннями закону, впевнені, що їм все зійде з рук. До пори, до часу це було так..

Ще більша пікантність ситуації полягала в тому, що начальником над десятками досвідчених журналістів стала людина, яка не мала вищої освіти. Більш того, у цьому питанні немає ясності й зараз. У вже згаданому листі КРУ стверджується, що він НАВЧАЄТЬСЯ у Дніпропетровському Національному університеті. З іншого боку, існує не менш офіційний договір (дати двох , згідно якому Володимир тільки 1 вересня 2008р. поступив до Київського міжнародного університету, причому, згідно угоди, він має вчитися … тільки до рівня бакалавра, який має отримати 01 07 2010р. Але працівники каналу в один голос стверджують, що на сесії він не їздить.

В усякому разі, на момент призначення на другу за значенням посаду на обласному ТБ, Володимир Федоров хлопець жодного диплому не мав.

Навіщо тоді його взяли?

Вже перші кроки новачка не залишили жодних сумнівів - Шиловій був потрібен палач і вона його знайшла в особі подружжя Федорових, бо саме щодо цієї родини прислів'я щодо "одного сатани" вірно, як ніколи.

...Одного нечудового дня я почув дикі зойки у коридорі студії. Кричав Федоров, підкрикувала Шилова. Коли я підійшов ближче, то побачив, що вони вдвох кричать на заслуженого журналіста В.Доценко, якого вже двічі незаконно звільняли і він двічі відновлювався по суду. "Он конкретно пьян!" - орав Федоров. "Негайно на експертизу!" - це вже фальцет директриси.

Соромно зізнатися -я повірив! Ну, думаю, це ж легко перевірити, не стануть же дві перші особи так ризикувати ( що Доценко лікарі заборонили вживати алкоголь через цукрицю я не знав).

Колега відправився на експертизу, зробив не один, а ТРИ аналізи (два з них - комп'ютерні), і всі вони показали, що в організмі журналіста алкоголю нуль цілих, хрін десятих. Але його все ж звільнили, причому саме "за перебування на робочому місті в нетверезому стані".

На суді Федоров, всупереч беззаперечним доказам, продовжував стверджувати, що шановний журналіст, начебто, був п'яний - тобто дав неправдиві свідчення.

Новий директор В.Ожогін поновив Доценко на посаді зі словами: "Вячеслав уже выиграл два суда и выиграл бы и третий; поэтому лучше его вернуть сейчас и не платить потом за то, что он два года сидел без работы".

Але як Доценко працювати в одному колективові з людиною, що його оббрехала? Федоров - той знає, в кого позичати очі…

...Отримавши владу над усіма творчими об'єднаннями, подружжя Федорових підсилила курс Шилової, який журналісти проміж себе називали "перетворення телебачення на радіо" - тобто зйомок ставало все менше та менше, практично весь ефірний час відводили на діалоги запрошених до студії гостей, а журналістська діяльність зводилася до запрошення цих гостей.

Отож не дивно, що кращі журналісти миттю перетворилися на гірших. Студією гуляла епіграма (каюсь, моя):

"Никак не хочет он понять
Вместе с ужасной половиной
Чем легче гвозди забивать:
Компьютером или дубиной?"

Хоча зараз Шилова та її прихильники стверджують, що її зняли за критику влади, проте насправді кількість передач критичної спрямованості скорочувалася, а замість цього запроваджувалися беззубі. Так, заміст передачі "День на Дніпропетровському державному", де було багато сюжетів про порушення прав людини, з'явилися "Щоденні справи", де різні фахівці повинні були давати поради у відповідь на телефонні запити. Але де ви візьмете фахівця, який би зміг поїхати на студію у робочий час? Крім того, ані порядний юрист, ані порядний лікар не будуть нічого радити у відповідь на дзвоник - треба подивитися документи чи оглянути хворого. Дуже часто ці поради давали різні шарлатани.

Рейтингові передачі, як, наприклад, "Дамський клуб" відбирали у авторів та віддавали своїм людям, після чого вони втрачали рейтинг, бо гіпотеза, начебто талант передається за наказом разом з посадою, не підтвердилася.

***

Майже двісті років тому англійці були змушені повернути Франції острів Мартініку. Але коли французи повернулися, вони раптом побачили , що острів кишить отруйними зміями, яких там раніше не було. Щоправда, французи теж виявилися не ликом шиті, та зуміли позбавитися змій, яких (як жартували гали), "англійці залишили замість себе".

Шилова замість себе залишила Федорова. І хоча від 9-го вересня поточного року компанію нарешті очолив справді фаховий спеціаліст, а саме Віктор Ожогін, який свого часу порядно працював заступником генерального директора ДОДТРК і якого невгамовна Вікторія Шилова звільнила як і багатьох інших пристойних і професійних журналістів, "солодка парочка" ніяк не може вгамуватися. Варто лише зазначити, що у перший день коли Віктор Іванович вийшов на працю пані Староскольцева замість привітання зухвало кинула йому у вічі:

- Фанфар не очікуйте!

Між іншим, нахабна пані за віком приблизно така як доня теперішнього генерального директора ДОДТРК Віктора Ожогіна. Та, напевно, морально-етичні норми залишилися для неї багато в чому невідомими як часто-густо і елементарні навички журналістського ремесла.

Для подружжя Федорових, здається, вже й замало ефірного простору ( якого на відміну від "шиловської доби" для "інакодумців" їх зовсім не позбавили). Вони взялися за дверну графіку. Так віднедавна на дверях робочого кабінету пані Староскольцевої висить набраний на аркуші паперу текст - цитата зі слів Віктора Ожогіна. Суть її полягає в тому що державне телебачення не може виступати проти влади, а ось аргументовано критикувати її потрібно.

В принципі абсолютно справедливо. Адже природа мас-медіа не знає випадків, коли будь-який чи то електронний, чи друкований орган оголошував війну своєму засновнику. Таке просто в принципі не можливе. Однак, це мало обходить пані Староскольцеву.

Разом зі своїм неосвіченим у буквальному сенсі чоловіком вони мріють про реванш, про повернення шиловщини. Хто їм повинен стати на перепоні? Як на мене, то питання риторичне. Другого пришестя ані ефір, ані трудовий колектив ДОДТРК просто не витримає…

Костянтин Когтянц

------------------------

СПЕЦ-коментар:

"…Адже природа мас-медіа не знає випадків, коли будь-який чи то електронний, чи друкований орган оголошував війну своєму засновнику. Таке просто в принципі не можливе".

Можливе і нічого надприродного в цьому немає. Робота журналіста повинна базуватися на відповідних професійних стандартах незалежно від позиції, волі, уподобань чи забаганок засновника ЗМІ, в якому цей журналіст працює. Звичайно журналіст має усвідомлювати що чекає його в тій чи іншій редакції, враховуючи багато факторів, в тому числі редакційну політику та ступінь впливу засновників. Це його вибір.

Але уявімо, що засновник з умовно "хорошого демократичного дядечки" раптово перетворюється на "злого деспота і мракобіса" та починає диктувати неприйнятні з точки зору журналістських стандартів вимоги до редакції, гнути, сказати б, свою лінію, яка входить у конфлікт з позицією творчого колективу. В даному випадку принципові і здатні на спротив журналісти можуть піти геть, грюкнувши дверима. Але ж такий варіант спрощує "хазяїну" життя: немає людини - немає проблеми.

Куди проблематичнішим для засновника способом протидії виступає якраз оголошення йому війни, журналістське повстання проти нього. Засновників треба привчати, якщо завгодно - дресирувати, вміти диктувати їм свою волю: це вони навшпиньках перед журналістами повинні ходити, а не навпаки. Так журналісти добиватимуться поваги не лише до себе, але й до суспільства - адже саме йому повинна служити преса, а не окремому власнику. Хоча такі підходи можливі виключно в тому випадку, коли журналіст бачить свою професію покликанням, місією, а не тільки засобом заробляння грошей в будь-який спосіб, зокрема в якості прес-обслуги того чи іншого засновника, його інтересів. Для такого виступу треба мати неабиякий гонор і волю.

Бунт журналістських колективів проти засновників ЗМІ, в якому вони працюють - подія, безумовно, дуже неординарна, можна навіть сказати екстравагантна, але в той же час не така вже й протиприродня для медійного світу. Інша річ, що вище описана ситуація абсолютно не стосується В.Шиловського "бунту" - це справді зовсім інша історія.

28.09.2009

Читай також:

Костянтин Когтянц: "Шилову можна любити скільки завгодно,
але навіщо брехати?" Чоловік виступає за щирість в почуттях і правдивість у викладенні фактів
Відповідь на відповідь, або Хто кого "перелюбить"

"Океания воевала с Евразией и состояла в союзе с Остазией. Ни публично, ни с глазу на глаз никто не упоминал о том, что в прошлом отношения трех держав могли быть другими. Уинстон прекрасно знал, что на самом деле Океания воюет с Евразией и дружит с Остазией всего четыре года…. Официально союзник и враг никогда не менялись. Океания воюет с Евразией; следовательно, Океания всегда воевала с Евразией." >>>