Україна в очікуванні вироку: їй "світить" позбавлення волі
на термін від 5-ти до 10 років

Дивилися цього "біло-блакитного" монстра нещодавно (22 червня) на ICТV? Ну як вам, в "натурє"? Я періодично перемикав на інші канали, не в силах витримати антиукраїнський "базар" великого Дона. Проте час від часу, долаючи відразу й огиду та зціпивши від злості зуби, знову повертався на "свободу слова", аби зайвого разу переконатися в жахливих перспективах для України від майбутнього президентства "ВикторФедорычаЯнуковича".

Серед іншого впало в око його "блискуче" вміння відповідати на поставлені питання, якими б очікуваними й улесливими вони для нього не були. Навіть з урахуванням того, що чимало з поставлених запитань скидалися на завчасно заготовлені й узгоджені, принаймні виглядали дуже зручними й бажаними для головної діючої особи передачі, політик у відповідях дуже "гальмував", ну ніяк в нього не виходило.

От як би ж відповіді на домовлені запитання ще й на суфлері були написані - тоді інша річ, а так - по пам'яті довелося відновлювати, що там слід і на яке саме запитання відповідати.

Про висоту лету думки вождя біло-блакитних годі й казати. Дуже кумедно було спостерігати за його безуспішними потугами видати "на гора" щось, схоже на компетентну відповідь політичного лідера. Якось "нємножко по-дєбільному" все це виходило, в стилі "объединиться и подождать". Лише Анни Ахметової в студії не вистачало.

Але як би важко Януковичу не було, та чималу порцію, користуючись запропонованою ним самим термінологією, "дєрьма", він привселюдно таки видав.

Промова Віктора Федоровича під час ефіру радше виглядала оприлюдненням плану розправи над країною. По суті, протягом передачі Україні фактично виносився вирок - настільки ж суворий, наскільки і несправедливий. На "свободі слова" чинився акт наруги над національною пам'яттю та історією країни, ставився хрест на її українській ідентичності.

Мені, наприклад, здалося, що "двічі не засуджена" людина з Єнакієвого достатньо наговорила собі на ще один термін за гратами. Проте,на жаль, розвиток подій засвідчує наявність зовсім іншого сценарію, з якого випливає, що "сидіти" не Януковичу, а навпаки - всім нам, українцям. Адже здобуття ним президентської посади стане "сроком" для цілої України. Його президентство - це, щонайменше, п'ятирічне ув'язнення всіх українців.

Одначе, Янукович - не Ющенко і навряд чи він упустить своє, не знайшовши можливості продовжити перебування на найвищий посаді, збільшивши його удвічі. Відтак автоматично збільшиться і наш термін без будь-якого навіть натяку на право амністії.

В найкращому випадку Україна після десятирічного "ув'язнення" перетвориться в щось на зразок УРСР. В найгіршому стане губернією в складі Росії або територіальним утворенням з дуже розмитим, читай формальним державним суверенітетом в складі союзної держави з Росією і Білоруссю. Сумно, аж за край. А надто - через те, що не розчавив Ющенко біло-блакитну гадину на початку своєї каденції, коли вона була така безпомічна і беззахисна, і, здавалося, сама на це, нещасна, просилася, позаяк ой як заслужила. Які ж ті "бандюковичі" були бідні й беззахисні, що декому аж пожаліти хотілося, до того ж - всі як один у повному лайні, по самі вуха.

…Згадую пізню ніч напередодні голосування першого туру 2004 року. Мій будинок стоїть над самою трасою по вулиці Героїв Сталінграда. Закінчивши працювати на комп'ютері, встав з-за столу, вийшов на балкон перекурити. Холодно. Темно. Тихо. Трамваї вже годину-дві як перестали ходити, майже ніякого автомобільного руху. Все спокійно. Вже викурив сигарету і хотів повертатися, та раптом бачу, як на трасі розгортається дивне світлове дійство: темряву починають пронизувати проблискові сигнали, схожі на міліцейські мигалки. Вирішив зачекати трохи, подивитися, в чому справа. Не пошкодував з прийнятого рішення, адже став свідком вікопомної, без перебільшення історичної події новітньої української історії, що стала поштовхом для ще визначнішої - Помаранчевої революції.

Мигалки таки справді були міліцейські. Спочатку з'явилися декілька автомобілів ДАЇ, а за ними ціла колона автобусів типу "Ікарус" - з два десятки, а то й більше. Це так, як з'ясувалося потім, їхали голосувати за Януковича. Механізм фальсифікацій за відкріпними талонами був розкручений і працював на всю потужність. Виборчі каруселі в дії.

У такий спосіб ця нагла, кримінальна влада, намагалася зберегти свої позиції, поцупити наші голоси, сприймаючи українців не за народ, а за бидло, "козлів", які заважають їм жити. У своїх діях режим не цурався жодних методів, вчиняючи за принципом - чим цинічніше, нахабніше, брутальніше, тим дієвіше й успішніше.. Але тоді ми, слава Богу, вистояли, перемогли, захистили, та ні, не захистили - врятували державу від невідворотної кримінальної тиранії. І Україна повільно, але таки почала розцвітати, відновлювати свої сили. Завдяки нам та нашому Президенту. Яскраве Помаранчеве світло осяяло нам шлях до свободи і національного відродження. І шлях цей здавався невідворотнім, а всі перешкоди, що могли завадити просуванню по ньому - назавжди подоланими і скинутими кудись у небуття, в прірву.

От якби тоді на цих "бандюковичів" гримнути, грюкнути як слід, то й Партія регіонів могла б нині бути зовсім іншою - з іншими лідерами та ідеологією. Можливо, до бажання вступити до НАТО чи визнати УПА на державному рівні в них і не дійшло б, проте градус антиукраїнської риторики та рівень антидержавного налаштування міг би стати значно нижчим. Відтак, не такою б вже проросійською ця сила виглядала. Принаймні, від вимог про російську як другу державну могла б запросто відмовитися та й в економічному плані більше дивилася в бік Європи, а не на північ. А ті, які залишилися б невиправними - не користувалися б в партії авторитетом, сприймалися маргіналами, такими собі гнівними яструбками, але без крильцят.

Але ж то "якби"… Не відважився Ющенко розчавити гадину. Тим і прирік Україну до чергової руїни, що невпинно наближається. Ось і "расцвела буйным цветом малина, разухабилась разная тварь".

Нині країна просто згасає на очах. Пульс українського серця стає все слабше. Вона невпинно наближається до коми. І якщо їй судиться вийти з критичного стану, то невідомо, з якими наслідками - чи не призведе хвороба до незворотних процесів в організмі?

Днями переглядаючи архіви 2004-2006 років свого персонального сайту, зупинився на двох матеріалах.

Сергій Доренко: "Украина - столица постсоветского пространства… столица СМЫСЛОВ"
(грудень 2004 року)

Звістка про помаранчеву революцію в Україні застала відомого російського журналіста Сергія Доренка на Мальдівських островах, що в Індійському океані, де той проводив активний відпочинок, зокрема, займаючись дайвінгом - підводним зануренням. Переконаний прихильник лівої ідеї, як себе називає сам журналіст, член КПРФ, не зміг відмовити собі у задоволенні опинитись якщо не у вихорі революційних подій, то у всякому разі поруч з ними, спостерігаючи на місці за прямим, чистим, за визначенням Сергія Леонідовича, проявом народної демократії, відстоювання свого волевиявлення громадянами України, з якою його поєднують міцні родинні зв'язки: вся рідня в нього родом з України (зараз дві його тітки проживають в Кадіївці (Стаханов) Луганської області), та й сам він українець, народився в Керчі. Доренко приїхав до Києва - столиці країни Помаранчевої революції - першого грудня. 9 грудня (2004 р.) він дав прес-конференцію для представників дніпропетровських ЗМІ, виступив в ефірі місцевого телеканалу.

На думку журналіста державна Незалежність була здобута українцями в 1991 році надто легко, "не выстраданно", а все, що дістається у такий спосіб, легко втрачається, розкрадається. І от сьогодні, за словами Доренка, український народ, демонструючи рішучу громадянську позицію, ніби компенсує недостатню свою активність на початку дев'яностих.

Те, що сталося в Україні після другого туру, Доренко вважає сюрпризом для всіх, в тому числі і для самої української опозиції. Російський журналіст категорично заперечує штучність й зрежисованість теперішніх масових протестів. Якщо, за його висловлюванням, роздати по 500 наметів, приміром, в Брюселі чи в Токіо - люди їх розберуть, проте ніякої революції там не вийде, бо немає для того жодних підстав. Інша ситуація в Україні, адже за переконанням російського гостя тут революційна ситуація визріла всередині народу і це - абсолютно органічний процес. При цьому, називати людей, які вийшли на Майдан, опозиціонерами, Доренко вважає не коректним, адже вони, за його словами, і є сама влада; у даному випадку опозиціонерами правильніше було б називати Кучму і Януковича, позаяк вони стали в опозицію до власного народу.

Сергій Доренко щиро радіє тому, що на Майдані присутні люди з різними ідеологічними переконаннями, думками щодо шляхів подальшого розвитку України. Він відзначає плюралізм цього середовища, заперечуючи таким чином оцінку російського політтехнолога Глєба Павловського, що була дана подіям на Майдані - "тоталітаризм натовпу".

Сергій Доренко мав зустрічі (і отримав від них гарні враження) з лідерами "Нашої України" і БЮТ - Віктором Ющенком і Юлією Тимошенко , спілкувався з активістами "Пори", які подарували йому значок з емблемою організації - з ним, до речі, Сергій Леонідович виступав на прес-конференції.

Ділячись особистими враженнями від побачення з народним Президентом, журналіст висловив своє захоплення високими моральними якостями лідера "НУ". Доренко відзначив принциповий курс Ющенка на досягнення мети виключно законними методами, до того ж обов'язково такими, що аж ніяк не протирічать загальноприйнятим стандартам етики й порядності:

- Ющенко действует по-Гавеловски: он не намерен отвечать подлостью на возможную подлость со стороны своих политических оппонентов, - констатував росіянин.

Доренко піддав нищівній критиці політику теперішнього керівництва Росії щодо України. Він назвав її непродуктивною, такою, що не відповідає реаліям сьогодення. За його словами, російський естеблішмент й досі дивиться на Україну як на провінцію РФ, а не суверенну державу, а відтак невзмозі адекватно оцінювати поточну політичну ситуацію в країні. Звідси ж - продукований Росією міф про інспірацію того, що відбувається в Україні, Вашингтоном. Для Путіна, який перед виборами відверто зробив ставку на Януковича, є ганебним факт, що він зазнає поразки від вулиці (читай народу, що виступив проти Януковича), тому він й видумує різні нісенітниці про американський вплив на події в Україні, а програти США для Росії - цілком пристойно - ділиться власними міркуваннями Доренко. Щодо самого кандидата від влади, то журналіст висловив співчуття, адже за його словами, політичну кар'єру Януковича в Україні завершено.

- На сегодняшний день его "слили" все, кто только мог, - констатував журналіст.

Сепаратистські тенденції, які останнім часом були підхоплені деякими обласними керівниками на Сході України, Сергій Леонідович називає російською політтехнологією. Добро на запровадження цього курсу - розділяй і володарюй - публічно було дане міністром зовнішніх справ Лавровим. Проте Доренко впевнений у безперспективності подібних сценарієв, адже для сепаратизму в Україні немає жодних підстав. Одночасно з тим він висловив велике занепокоєння щодо долі Росії, адже політика, що проводиться Путіним, на його думку, небезпечна розвалом країни.

Російський журналіст поділився інформацією про те, що свого часу він отримав пропозицію з України працювати на Януковича. При цьому йому сказали, що він повинен був казати "за" одного й "проти" іншого кандидата, одначе запропоновані для озвучення ним тези, здалися Доренку такими, що не витримують жодної критики, то ж він відмовився від цього.

Сергій Леонідович розповів і про те, що перед тим, як на ICTV з'явився Кисельов, працювати на цьому каналі запрошували саме його - Доренка. Але й тут він не знайшов спільної мови із запрошуючою стороною: як тільки йому стало відомо, яку для нього готують роль, він відмовився від такої пропозиції:

- Я творческий человек и привык к самореализации, а не к тому, чтобы реализовывали меня, - пояснив Доренко.

Відповідаючи на запитання, чи не збирається він відвідати із подібними промовами Донецьк, Сергій Леонідович зазначив, що зараз йому з'являтися там без автоматників - дуже небезпечно. І тут справа не в жителях регіону, а в його "держателях" - "крестных отцах".

На останок Доренко дозволив собі такий філософський пасаж:

- Сегодня столица СМЫСЛОВ - здесь, в Украине. Я считаю и уверен в этом, что процессы производства делятся по шкале. Моя шкала такая: производство сырья - низшая ступень, кстати, это то, к чему Путин ведет Россию; далее по возрастающей - производство промышленных и непромышленных товаров, производство технологий и инноваций, и высшая ступень - производство смыслов. Смыслы производили, например, Христос, Французская Революция и несмотря на то, что она давно закончилась, ее принципы правят миром - свобода, равенство, братство. Таким образом, сегодня Украина производит смыслы и экспортирует их. И для смыслов не существует никаких барьеров, они проникают всюду. В настоящее время Украина из страны, которая шла в фарватере России, превратилась в столицу постсоветского пространства. Скажите мне, а где еще производятся смыслы? Назовите мне страну, город и я тут же поеду туда, может это Ашхабад? Понимаете, да?

Декілька днів, точніше, вечорів поспіль Сергій Доренко не сходив з екрану місцевого 9 телеканала. Протягом прямих ефірів, що тривали годинами, він гостро критикував Кучму, президента Путіна, російських олігархів, тих комуністів, що не підтримали велелюдні акції протесту вУкраїні, називаючи такі їхні вчинки неприродними, такими, що протирічать основам комуністичної моралі й світоглядним ідеологічним принципам, називав "контрою" тих можновладців, що стали на бік Януковича.

Одні глядачі, телефонувавши до студії, захоплювались ним, називали його героєм, інші - іудою, таким, що ганьбить російську людину.

Візит Доренка в Україну, зокрема Дніпропетровськ, та ще й так потужно підтриманий окремими ЗМІ, виглядає, сказати б, "ответом Чемберлену" на агітаційні візити відомих російських політиків, які відверто підтримували провладного кандидата. Нагадаю, це була публікації за 9 грудня 2004. Шкода, що через низку подій, що сталася, Україну вже не можна назвати такою, як в заголовку. Ні - не столиця пострадянського протору, не столиця смислів. Вони стали іншими. Ті, які нині все чіткіше стають чутими - Україні честі не додають. Це не відкат, а радше повний закат.

Петро ПОРОШЕНКО: "Прем'єр-міністра Януковича в Україні більше не буде"

Так політик відповів на моє запитання під час ефіру на одному з дніпропетровських телеканалів (2006 р.) щодо можливості перемоги на майбутніх парламентських виборах БЛоку Януковича і створення у Верховній Раді "біло-блакитної" більшості. Разом з тим, екс -секретар РНБО зазначив, що вірогідність реваншу є. Запорукою недопущення такого розвитку подій він вважає людську пам'ять про злочини, скоєні владою до Помаранчевої революції. Олексій Мазур, Дн-ське Інтернет-видання "СПЕЦКОР" : Пане Петре, як ви оцінюєте шанси на перемогу в парламентських виборах опонентів помаранчевих, чи є вірогідність створення у новому парламенті, умовно кажучи, біло-блакитної більшості і взагалі повернення України до часів, що передували Помаранчевій революції?

Порошенко: Я вас запевняю, що прем'єр-міністра Януковича в Україні більше не буде. У всякому разі, за цю кандидатуру ні Порошенко, ні будь-хто з фракції НСНУ ніколи не проголосує. Чи є ризик реваншу? Є. Для того, аби запобігти цьому, людям потрібно пам'ятати про ті злочини, які були скоєні протягом 14 років, що передували Помаранчевій революції. Не можна забувати, скільки журналістів поплатилися життям за свою чесну професійну діяльність в умовах відсутності свободи слова і демократії й злочинці досі не покарані. Безумовно, помилки в діяльності нової влади є. Але вона першою чесно і відкрито про це говорить. Є певні прорахунки, але є й очевидні позитивні досягнення. Сьогодні бути в опозиції дуже комфортно - як на курорті: ніхто тебе не переслідує, журналісти вільно беруть інтерв'ю, бізнесу нічого не загрожує. Єдине, якщо хтось не платив податки, то сьогодні він починає це робити.

***

…Наскільки точним виявився прогноз політика, а його позиція - принциповою, засвідчив подальший розвиток подій: Янукович таки став прем'єром, а сам Петро Олексійович вже давно і не "весь в слезах і соплях", і не такий категоричний в своїх оцінках стосовно можливостей політичних союзів з колишніми світоглядними опонентами. Та й у своїх характеристиках їхніх минулих "заслуг" - куди толерантніший.

З тих пір багато що змінилося, і як би це не було прикро констатувати, в основному - на гірше. Тепер Україні знову загрожує термін. І чим далі, тим більше вірогідність саме такого вироку. Гасло "Зека - геть!" знову актуальне!

25.06.2009